Клієнт приходить на сесію і каже: «Я не встиг зробити щоденник думок». Пауза. Потім — виправдання: тиждень був важкий, забув, не було натхнення.
Я більше не питаю «чому не зробили». Я питаю: «що завадило конкретно у вівторок увечері, коли ви сіли за це?»
Це не м'якотілість. Це просто чесніше. Дослідження показують, що невиконання домашніх завдань — одна з найчастіше згадуваних причин, чому КПТ не спрацьовує так, як мала б1. Але коли копаєш глибше — виявляється, що завдання саме по собі часто було або занадто розмите, або занадто велике, або клієнт просто не бачив, навіщо воно йому взагалі потрібне.
Тож зараз, коли даю завдання, я перевіряю три речі: чи людина розуміє, навіщо це робить, чи це реально влізе в її тиждень, і чи є план на випадок, якщо не вийде з першого разу. Останнє — найважливіше. Бо «не вийшло один раз» і «завдання не працює» — це не одне й те саме, хоча клієнти часто плутають.
Якщо чесно, я теж плутав це років зо два тому.
1 Helbig & Fehm, 2004; огляд літератури про бар'єри дотримання домашніх завдань у КПТ.
