Класичну поведінку безпеки — не заходити в ліфт, тримати телефон під рукою «на всяк випадок» — розпізнати неважко. Важче з тими формами, які соціально винагороджуються.
Клієнтка з ГТР, яка перевіряє робочу пошту по десять разів на день «щоб не пропустити нічого важливого». Клієнт, який готується до кожної зустрічі так ретельно, що витрачає на підготовку вдвічі більше часу, ніж об'єктивно потрібно. Ззовні це виглядає як сумлінність. Функціонально — це той самий цикл: тривожна думка → дія, що знижує тривогу тут і зараз → підкріплення переконання, що без цієї дії сталося б щось погане.
Механізм добре описаний у моделях уникнення при тривожних розладах: короткострокове зниження дискомфорту заважає людині отримати досвід, який спростував би катастрофічний прогноз1. Проблема в тому, що коли поведінка виглядає продуктивно, і клієнт, і терапевт можуть її не помітити роками.
Що я почав робити частіше — питати не «що ви уникаєте», а «що ви робите надто ретельно, порівняно з тим, як робили б це люди навколо вас». Питання заходить інакше і рідше натикається на захисну реакцію.
Цікаво, чи хтось із вас формалізував цей момент у скринінгу — буду вдячний за досвід.
1 Центр «Коло сім'ї», огляд циклів підтримки тривожних розладів; модель уникнення в контексті ГТР та соціальної тривоги.
